Вторая книга царствГлава 1 |
|
1 |
|
2 пришел к нему на следующий день из стана Саула человек: одежда разорвана, голова посыпана прахом. Он подошел к Давиду и поклонился ему до земли. |
|
3 «Откуда ты пришел?» — спросил его Давид. «Я из израильского войска, — ответил тот, — мне удалось спастись!» |
|
4 «Что случилось? — продолжал спрашивать Давид. — Поведай мне!» |
|
5 «Откуда ты знаешь, что погибли Саул и сын его Ионафан?» — допытывался Давид у юноши, принесшего ему эту весть. |
|
6 «Я случайно оказался на горе Гильбоа, — ответил он, — и вдруг вижу: Саул опирается на копье, а на него несутся колесницы и конница. |
|
7 Оглянулся он, увидел меня и подозвал. Я откликнулся: „Вот я!“ |
|
8 Он спросил у меня, кто я. „Амалекитянин“, — ответил я. |
|
9 „Прошу, подойди ко мне, — велел он, — и добей меня: силы покидают меня, но жизнь всё еще теплится во мне“. |
|
10 Тогда я подошел к нему и добил его: видно было, что он умирает и живым ему уже не встать. Взял я венец у него с головы, браслет с его руки и принес сюда, тебе, мой владыка». |
|
11 Услышав это, Давид разодрал на себе одежды, и все, кто был с ним, сделали то же самое; |
|
12 они рыдали, и вопили, и постились до вечера, скорбя о Сауле, сыне его Ионафане и обо всем народе ГОСПОДНЕМ — обо всех израильтянах, павших от меча. |
|
13 |
|
14 Давид сказал ему: «Как ты посмел поднять руку на помазанника ГОСПОДНЕГО?!» |
|
15 Подозвал Давид одного из своих воинов и приказал: «Иди убей его!» Тот ударил его мечом, и он умер. |
|
16 А Давид сказал ему: «Ты сам повинен в своей гибели, ведь ты собственными устами засвидетельствовал, что убил помазанника ГОСПОДНЕГО». |
|
17 |
|
18 Он велел научить этой песни всех сынов Иудеи (она записана в Книге Праведного): |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
2-а СамуїловаРозділ 1 |
|
1 |
|
2 І сталося третього дня, аж ось прийшов чоловік із табо́ру від Саула, — а одежа його роздерта, і по́рох на його голові. І сталося, як прийшов він до Давида, то впав на зе́млю й поклони́вся. |
|
3 І сказав йому Давид: „Звідки це ти прихо́диш?“ А той відказав: „Я втік з Ізра́їлевого табо́ру“. |
|
4 І сказав до нього Давид: „Що́ це сталося, — розкажи́ но мені!“ А той відказав: Наро́д утік із бо́ю, а також багато з народу попа́дало й повмирало, і теж Саул та син його Йоната́н померли“. |
|
5 А Давид сказав юнако́ві, що розповідав йому: „Як ти пізна́в, що помер Саул та син його Йоната́н?“ |
|
6 І сказав той юна́к, що розповідав йому: Припа́дком натрапив я на горі Ґілбоа, — аж ось Саул, настро́млений на списа свого, а колесни́ці та їздці доганяють його́. |
|
7 І він оберну́вся до мене, і побачив мене, та й покликав мене. А я відповів: Ось я! |
|
8 І сказав він до ме́не: Хто ти? А я відказав йому́: Я амалики́тянин. |
|
9 І сказав він до мене: Стань надо мною, та й убий мене, бо схопи́в мене корч, а вся душа ще в мені! |
|
10 І став я при ньому, та й убив його, бо я знав, що він не бу́де живи́й по упадку свої́м. І взяв я вінця́, що на голові його, та напле́чника, що на плечі його, і приніс сюди до пана свого́“. |
|
11 І схопи́вся Давид за одежі свої, та й розде́р їх, і теж усі люди, що були з ним. |
|
12 І голоси́ли вони й плакали, та по́стили аж до ве́чора за Саулом та за сином його Йонатаном, і за наро́дом Господнім та за Ізраїлевим домом, що попа́дали від меча́. |
|
13 І сказав Давид юнако́ві, що розповідав йому: „Звідки ти?“ А той відказав: „Я син одного прихо́дька, амалики́тянина“. |
|
14 І сказав йому Давид: „Як ти не побоя́вся простягти́ руку свою, щоб убити Господнього пома́занця?“ |
|
15 І покликав Давид одно́го з слуг своїх і сказав: „Підійди, — убий його́!“ І той уда́рив його, і він помер. |
|
16 І сказав до нього Давид: „Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посві́дчили проти тебе, гово́рячи: Я вбив Господнього пома́занця“. |
|
17 |
|
18 та й сказав навчи́ти Юдиних синів пісні про лу́ка. Ось вона напи́сана в книзі Праведного: |
|
19 „О пишно́то Ізраїлева, побита із лука на згі́р'ях своїх, ой попа́дали ли́царі! |
|
20 Не розказуйте в Ґа́ті про це, не сповіща́йте на ву́лицях Ашкало́ну, щоб не ті́шилися филисти́млянські до́чки, щоб не раді́ли до́чки необрізаних! |
|
21 Ґілбоа́вські гори, — щоб на вас не було́ ні роси, ні дощу́, ані по́ля для жертви прине́сення! Бо спля́млений там щит хоробрих, щит Саулів, як ніби оливою він не пома́заний! |
|
22 Від крови забитих, від ло́ю хоробрих не відрива́вся був лук Йонатанів, і не верта́вся меч Саулів напо́рожньо! |
|
23 Саул та Йоната́н, ці улю́блені й милі за свойо́го життя, — і в смерті своїй нерозлу́чні, прудкі́ші були́ від орлі́в та сильніші від ле́вів! |
|
24 До́чки Ізра́їлеві, — за Саулом запла́чте, що вас зодягав у багряни́цю з прикра́сами, що оздо́блював золотом вашу оде́жу! |
|
25 Ой, попа́дали ли́царі посеред бо́ю! Йоната́н на пагі́рках твоїх ось забитий! |
|
26 Скорблю по тобі, Йоната́не, мій брате! Ти для мене був ве́льми улю́блений, — коха́ння твоє розкішні́ше для мене було від коха́ння жіно́чого! |
|
27 Ой, попа́дали ли́царі, і заги́нула збро́я військо́ва!“ |
Вторая книга царствГлава 1 |
2-а СамуїловаРозділ 1 |
|
1 |
1 |
|
2 пришел к нему на следующий день из стана Саула человек: одежда разорвана, голова посыпана прахом. Он подошел к Давиду и поклонился ему до земли. |
2 І сталося третього дня, аж ось прийшов чоловік із табо́ру від Саула, — а одежа його роздерта, і по́рох на його голові. І сталося, як прийшов він до Давида, то впав на зе́млю й поклони́вся. |
|
3 «Откуда ты пришел?» — спросил его Давид. «Я из израильского войска, — ответил тот, — мне удалось спастись!» |
3 І сказав йому Давид: „Звідки це ти прихо́диш?“ А той відказав: „Я втік з Ізра́їлевого табо́ру“. |
|
4 «Что случилось? — продолжал спрашивать Давид. — Поведай мне!» |
4 І сказав до нього Давид: „Що́ це сталося, — розкажи́ но мені!“ А той відказав: Наро́д утік із бо́ю, а також багато з народу попа́дало й повмирало, і теж Саул та син його Йоната́н померли“. |
|
5 «Откуда ты знаешь, что погибли Саул и сын его Ионафан?» — допытывался Давид у юноши, принесшего ему эту весть. |
5 А Давид сказав юнако́ві, що розповідав йому: „Як ти пізна́в, що помер Саул та син його Йоната́н?“ |
|
6 «Я случайно оказался на горе Гильбоа, — ответил он, — и вдруг вижу: Саул опирается на копье, а на него несутся колесницы и конница. |
6 І сказав той юна́к, що розповідав йому: Припа́дком натрапив я на горі Ґілбоа, — аж ось Саул, настро́млений на списа свого, а колесни́ці та їздці доганяють його́. |
|
7 Оглянулся он, увидел меня и подозвал. Я откликнулся: „Вот я!“ |
7 І він оберну́вся до мене, і побачив мене, та й покликав мене. А я відповів: Ось я! |
|
8 Он спросил у меня, кто я. „Амалекитянин“, — ответил я. |
8 І сказав він до ме́не: Хто ти? А я відказав йому́: Я амалики́тянин. |
|
9 „Прошу, подойди ко мне, — велел он, — и добей меня: силы покидают меня, но жизнь всё еще теплится во мне“. |
9 І сказав він до мене: Стань надо мною, та й убий мене, бо схопи́в мене корч, а вся душа ще в мені! |
|
10 Тогда я подошел к нему и добил его: видно было, что он умирает и живым ему уже не встать. Взял я венец у него с головы, браслет с его руки и принес сюда, тебе, мой владыка». |
10 І став я при ньому, та й убив його, бо я знав, що він не бу́де живи́й по упадку свої́м. І взяв я вінця́, що на голові його, та напле́чника, що на плечі його, і приніс сюди до пана свого́“. |
|
11 Услышав это, Давид разодрал на себе одежды, и все, кто был с ним, сделали то же самое; |
11 І схопи́вся Давид за одежі свої, та й розде́р їх, і теж усі люди, що були з ним. |
|
12 они рыдали, и вопили, и постились до вечера, скорбя о Сауле, сыне его Ионафане и обо всем народе ГОСПОДНЕМ — обо всех израильтянах, павших от меча. |
12 І голоси́ли вони й плакали, та по́стили аж до ве́чора за Саулом та за сином його Йонатаном, і за наро́дом Господнім та за Ізраїлевим домом, що попа́дали від меча́. |
|
13 |
13 І сказав Давид юнако́ві, що розповідав йому: „Звідки ти?“ А той відказав: „Я син одного прихо́дька, амалики́тянина“. |
|
14 Давид сказал ему: «Как ты посмел поднять руку на помазанника ГОСПОДНЕГО?!» |
14 І сказав йому Давид: „Як ти не побоя́вся простягти́ руку свою, щоб убити Господнього пома́занця?“ |
|
15 Подозвал Давид одного из своих воинов и приказал: «Иди убей его!» Тот ударил его мечом, и он умер. |
15 І покликав Давид одно́го з слуг своїх і сказав: „Підійди, — убий його́!“ І той уда́рив його, і він помер. |
|
16 А Давид сказал ему: «Ты сам повинен в своей гибели, ведь ты собственными устами засвидетельствовал, что убил помазанника ГОСПОДНЕГО». |
16 І сказав до нього Давид: „Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посві́дчили проти тебе, гово́рячи: Я вбив Господнього пома́занця“. |
|
17 |
17 |
|
18 Он велел научить этой песни всех сынов Иудеи (она записана в Книге Праведного): |
18 та й сказав навчи́ти Юдиних синів пісні про лу́ка. Ось вона напи́сана в книзі Праведного: |
|
19 |
19 „О пишно́то Ізраїлева, побита із лука на згі́р'ях своїх, ой попа́дали ли́царі! |
|
20 |
20 Не розказуйте в Ґа́ті про це, не сповіща́йте на ву́лицях Ашкало́ну, щоб не ті́шилися филисти́млянські до́чки, щоб не раді́ли до́чки необрізаних! |
|
21 |
21 Ґілбоа́вські гори, — щоб на вас не було́ ні роси, ні дощу́, ані по́ля для жертви прине́сення! Бо спля́млений там щит хоробрих, щит Саулів, як ніби оливою він не пома́заний! |
|
22 |
22 Від крови забитих, від ло́ю хоробрих не відрива́вся був лук Йонатанів, і не верта́вся меч Саулів напо́рожньо! |
|
23 |
23 Саул та Йоната́н, ці улю́блені й милі за свойо́го життя, — і в смерті своїй нерозлу́чні, прудкі́ші були́ від орлі́в та сильніші від ле́вів! |
|
24 |
24 До́чки Ізра́їлеві, — за Саулом запла́чте, що вас зодягав у багряни́цю з прикра́сами, що оздо́блював золотом вашу оде́жу! |
|
25 |
25 Ой, попа́дали ли́царі посеред бо́ю! Йоната́н на пагі́рках твоїх ось забитий! |
|
26 |
26 Скорблю по тобі, Йоната́не, мій брате! Ти для мене був ве́льми улю́блений, — коха́ння твоє розкішні́ше для мене було від коха́ння жіно́чого! |
|
27 |
27 Ой, попа́дали ли́царі, і заги́нула збро́я військо́ва!“ |